ПроФФесор Петросян

Блоґ: Олег Рой

Однією з проблем України являється зменшення тривалості життя громадян. Так от справу вирішив взятися особисто Президент і змінити цю тенденцію...

Я думаю ви вже встигли прочитати чи почути у новинах чергову веселу історію, яка сталася із нашим Гарантом.

Згадавши вислів «Сміх подовжує життя», він почав рішуче збільшувати тривалість життєвого циклу українців))

Хоча на жаль краще жити ми від цього не стали…

10 коментарів

Саркастично… але правда, на жаль…

Таке ось чудо розмовного жанру. А вот як би місцевих «петросянів» в телевізорі чи в неті періодично показували — ще та була б розвага. Веселі, браття, часи настали.

Цитата з пісні ОЕ надзвичайно влучна!!!

Ну ти конспиративно написал, Олежка! Не все ж могут уследить, чего там наш Президент соизволили. Ссылочку плиз :)

Ну а в качестве ассоциации, стих-песня Макаревича

Сидя у телевизора

Рассмеши меня, Петросян,
До соплей меня рассмеши!
Я хочу быть весел и пьян
На поминках мятежной души.

Мне наскучил неравный бой,
Плетью обуха не перебить.
Не хочу быть самим собой,
Я таким как все стану быть.

Разменяв серебро на медь,
Чтоб веселье — так в полный рост,
Стану с Веркой Сердючкой петь,
В окружении «фабрики звезд».

Стану петь что она поет,
И кивать на простой народ — Делать нечего, мол, иду
У народа на поводу.

Если хочешь попасть в струю,
Нужно просто заткнуть свою.
Оттого сообща поют,
Находясь в едином строю.

Что за прелесть, единый строй.
Встал на место — проснись и пой!
Обалдеть, какая моща.
Получается — сообща.

Сообща позаклеить ртов,
Тех, что вздумали нас учить.
Сообща не любить жидов,
Олигархов в сортире мочить.

Сообща наверх сообщать,
Если где притаился враг.
И еще сообща молчать,
Если что-то, пардон, не так.

Сообща включить дурака,
И вздохнуть со страною в такт,
И попив с «Толстяком» пивка,
С головою уйти в «Аншлаг».

Так рассмеши меня, Петросян,
До соплей меня рассмеши!
Я хочу быть весел и пьян
На поминках мятежной души.

Якась непевна етика віршу… Замість духовного опору тій трясовині, що затягує з телевізора і довкілля (чи не він співав «Не стоит прогинаться под изменчивый мир»?), тепер він ладен віддатися їй на поталу і розчинитися-розтектися в її весело-п'янкій мані, аби приспати поклик власної (колись схвильованої) душі.

Коли мама дала мені послухати цю пісню, ми розплакались. Я виріс саме на «Не стоит прогинаться под изменчивый мир». Тому живо відчув трагедію людини, яка зрозуміла, що нічого не змінилося, і вже немає сили щось міняти.
Але, як бачите, не всі приймають стан речей. Один лише Юра Щевчук чого вартує!

Це не непевна етика, це дійсно поминки. Власної віри в те, що можна щось змінити. Коли уже виснажився давати, а так нічого і не отримав. Дуже боляче, настільки, що легше померти. Прямо чи метафорично. Це проходять всі люди, не всі з цього виходять. Вся асоціальність, алкоголізм і… — звідси.

Цілком згоден, пані Галино!
Проте в цьому вірші є витверезуючий ефект, як на мене. Бо прийдуть ті, кому ще не пізно зробити «новий поворот». Вони принаймні відчуватимуть, що старують не з «золотого віку стабільності»

Я розумію, що це від зневіри. Та все-таки померти (прямо чи метафорично) і влитися в єдиний шерег, піти знічев'я на поводу в народу — це, як на мене, трохи різні речі. Друге — це теж свого роду смерть (особистості), але така, за якої продовжуєш певним (знеособленим) чином жити в тому, що призвело до духовної кончини, отже, тим ще підживлюєш його, стаєш його частиною («я таким как все стану быть»). Скажімо, Будда як соціальна особистість також помер (розчарувавшись у вартості світу, відмовився від царювання etc), але його «смерть» вивищила його над світом, а не занурила-розчинила в ньому. Тому етика Макаревича мені видається непевною. З віршу не видно, що він збирається вийти із цього стану. На відміну, наприклад, від Талькова, який у такий же момент зневіри й утоми пише про перепочинок, привал («Я вернусь»: www.karaoke.ru/song/6109.htm )

І все ж я б не трактувала цей вірш як «етику» переходу особистості в масу. «перехід» показано як абсурд і, власне, смерть, як зникнення справжнього на догоду імітації. Перемога симулякра не має смислу все одно.Тобто вірш не викликає бажання «розчинитися в масі». Він, радше показує безперспективність такого переходу.
А стосовно Талькова, то це зовсім інший тип.І, враховуючи його долю, — можливо передчуття.Можливо це — якраз етап і відчуття того, хто «вийшов».

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте